Нове моделювання показало, що зовнішні планети Сонячної системи можуть втратити стабільні орбіти значно раніше, ніж припускали попередні розрахунки. В окремих сценаріях сильні гравітаційні збурення починаються ще до перетворення Сонця на білого карлика, а Сатурн може бути викинутий у міжзоряний простір.
Раніше вчені вважали, що орбіти зовнішніх планет можуть залишатися стабільними надзвичайно довго. Нові розрахунки врахували не лише поступову втрату Сонцем маси, а й окремі нерегулярні та асиметричні викиди речовини.
За результатами моделювання, приблизно 40% систем ставали нестабільними ще до того, як Сонце перетворювалося на білого карлика.
У сценаріях, де враховували окремі викиди речовини на різних етапах еволюції зорі, протягом трьох мільярдів років після утворення білого карлика нестабільними ставали близько 90% змодельованих систем.
Коли Сонце вичерпає запаси водню в ядрі, воно перейде у фазу червоного гіганта. Пізніше зоря скине значну частину зовнішніх шарів, а її залишком стане білий карлик.
Через втрату маси гравітаційний вплив Сонця слабшатиме, а орбіти планет розширюватимуться. У старіших моделях цей процес здебільшого вважали плавним і передбачуваним.
Нова модель припускає, що частина речовини може залишати Сонце окремими порціями та нерівномірно. Кожен такий викид здатний надати зорі невеликий поштовх, а сукупний ефект із часом може змінювати орбіти планет.
У результаті вони можуть ставати більш витягнутими, а відстані між сусідніми планетами — зменшуватися. За певних умов орбіти починають перетинатися.
Це відкриває шлях до сильних гравітаційних взаємодій. Планети можуть змінювати орбіти, обмінюватися місцями або взагалі залишати Сонячну систему.
В окремих симуляціях Сатурн вилітав із системи вже через кілька мільйонів років після того, як Сонце ставало білим карликом.
Точну дату початку руйнування системи дослідження не встановлює. У різних сценаріях нестабільність виникала ще на стадії червоного гіганта або вже після утворення білого карлика — через мільйони чи мільярди років.
Дослідники зосередилися передусім на чотирьох планетах-гігантах, тому ці розрахунки не визначають безпосередню долю Землі.
Умови на нашій планеті стануть непридатними для звичного життя набагато раніше, оскільки яскравість Сонця поступово зростатиме.
Приблизно через п’ять мільярдів років Сонце почне перетворюватися на червоного гіганта. Саме тоді внутрішня частина Сонячної системи зазнає наймасштабніших змін.
Автори наголошують, що результати залежать від того, як саме Сонце втрачатиме масу. Модель демонструє можливий механізм дестабілізації, а не встановлює неминучий сценарій загибелі Сонячної системи.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
About the Author
