
Великі собаки старіють швидше та зазвичай живуть менше за представників дрібних порід, і вчені знайшли можливе пояснення цієї закономірності на молекулярному рівні. Дослідження 894 тварин показало, що у великих собак приблизно на 35% швидше слабшає один із механізмів захисту ДНК від потенційно шкідливих генетичних елементів.
Власники великих порід собак нерідко стикаються з тим, що їхні улюбленці старіють раніше за маленьких. Великі тварини швидше ростуть, частіше мають вікові захворювання та загалом відзначаються меншою тривалістю життя.
Це незвичайна закономірність, якщо порівнювати собак з іншими представниками тваринного світу. Наприклад, миші живуть лише кілька років, тоді як слони та люди можуть прожити понад 60 років, а гренландські кити — близько двох століть.
Проте в межах одного виду співвідношення між розмірами тіла та тривалістю життя може бути протилежним. Саме тому собаки привернули увагу науковців, які досліджують механізми старіння.
Еволюційний біолог Університету штату Аризона Ноа Снайдер-Маклер пояснив, що собаки є особливо цінними для таких досліджень. Представники одного виду мають величезні відмінності в розмірах тіла та тривалості життя.
Крім того, домашні собаки живуть поруч із людьми, перебувають у схожому середовищі та отримують харчування, фізичні навантаження й медичну допомогу. Це дозволяє дослідникам вивчати процеси старіння, які потенційно можуть мати значення і для людського організму.
Для нового дослідження науковці використали дані 894 собак, які брали участь у проєкті Dog Aging Project. Особливу увагу вони приділили змінам у ДНК, пов’язаним із біологічним старінням.
Дослідників цікавило метилювання ДНК — епігенетичний механізм, який впливає на активність генів, не змінюючи їхньої послідовності. Цей процес допомагає регулювати роботу різних ділянок геному.
Раніше науковці вже встановили, що характер метилювання ДНК може відображати біологічний вік організму. Тому його використовують як один із показників процесів старіння.
Аналіз показав, що з віком у собак рівень метилювання в багатьох ділянках геному знижується. Особливо помітними виявилися зміни, пов’язані з транспозонами — рухомими генетичними елементами.
Транспозони здатні переміщуватися всередині геному або створювати власні копії. За певних умов така активність може пошкоджувати ДНК і порушувати нормальну роботу клітин.
Окрему увагу вчені приділили елементам LINE1. Зазвичай організм стримує їхню активність за допомогою метилювання ДНК, яке виконує своєрідну захисну функцію.
Однак із віком цей контроль поступово слабшає. У дослідженні понад 40% ділянок геному, пов’язаних із LINE1, втрачали метилювання в міру старіння собак.
Найцікавіше відкриття стосувалося швидкості цього процесу. У великих собак метилювання ділянок LINE1 знижувалося приблизно на 35% швидше щороку, ніж у маленьких.
Це означає, що молекулярний механізм, який допомагає стримувати активність потенційно шкідливих генетичних елементів, у великих порід слабшає швидшими темпами.
На думку Снайдера-Маклера, епігенетичний контроль транспозонів може бути одним із важливих чинників, які пояснюють різницю у швидкості старіння собак. Особливе значення дослідники надають саме елементам LINE1.
Співавтор дослідження Блейз Марінер назвав виявлену закономірність одним із найчіткіших молекулярних зв’язків між розмірами собак і тривалістю їхнього життя. Він припускає, що прискорене старіння великих тварин частково пов’язане з поступовою втратою контролю над рухомими елементами ДНК.
Науковці також перевірили, чи пов’язані епігенетичні зміни з ризиком смерті. Виявилося, що собаки, чий біологічний вік перевищував очікуваний, мали підвищений ризик померти.
Ознаки прискореного молекулярного старіння частіше спостерігали у великих собак, самців і молодших тварин. Водночас для пояснення цих відмінностей потрібні додаткові дослідження.
Зокрема, науковці планують детальніше вивчити вплив статі на процеси старіння. Частина виявлених епігенетичних змін була зосереджена в Х-хромосомі, що може мати значення для розуміння відмінностей між самцями та самками.
Дослідники також припускають, що транспозони можуть впливати на старіння інших ссавців, зокрема людей. Якщо цей зв’язок підтвердиться, вивчення механізмів регуляції LINE1 може відкрити нові напрями досліджень вікових змін.
Ноа Снайдер-Маклер вважає, що вплив на рухомі елементи ДНК або механізми контролю їхньої активності потенційно може стати основою майбутніх методів лікування. Такі підходи дослідники розглядають як можливий шлях до продовження періоду здорового життя людини.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover



